Львів давно утвердився як культурна столиця України, значною мірою завдяки впливу мистецьких спільнот, які формують його духовний, урбаністичний та економічний розвиток. Про виклики, з якими стикається місто на п’ятому році війни, та його “мистецький код” журналіст Leopolis.news поспілкувалася із Заслуженим діячем мистецтв України, Народним художником України та депутатом Львівської міської ради Ігорем Гавришкевичем. Його значний досвід, включно з керівництвом Художньо-виробничого комбінату та Музею-заповідника “Личаківський цвинтар”, а також головуванням у Львівській обласній організації НСХУ, надає його оцінкам особливої ваги.
Оцінюючи нововстановлені модернові скульптури на вулицях Львова, Ігор Гавришкевич висловив претензії щодо відсутності експертного обговорення та належної архітектурної прив’язки до історичного середовища міста. На відміну від практики Чикаго, де мерія скликає ради митців для гармонійного інтегрування подібних творів, у Львові не було враховано ні змісту, ні контексту їх розміщення, що призводить до дисонансу. Аналогічну критику викликали й виставки мініскульптур на п’єдесталах відомих пам’ятників, які, на його думку, не лише не привернули уваги до історичних місць, а й спровокували протести через неврахування морально-етичного сприйняття львівським соціумом. Щодо вуличних мозаїк, хоча їх облік ведеться, бракує законодавчих механізмів фінансування та відновлення, що призводить до втрати цінних творів. Зокрема, йдеться про втрату мозаїки Богдана Сойки, яку вдалося відновити вже “заднім числом” завдяки зусиллям Спілки художників.
Заслужений діяч мистецтв також відзначив незадовільну політику щодо вивісок у центрі міста, де ігнорується вимога дотримання державної мови та бракує належного контролю з боку мерії. Критичну оцінку отримали й нові готелі на вулицях Дорошенка та площі Міцкевича, які, на думку Гавришкевича та громадських організацій, не вписуються в історичну архітектуру зони ЮНЕСКО та були зведені без належного погодження управлінням архітектури. Основним джерелом багатьох урбаністичних проблем він вважає відсутність затвердженого Генерального плану Львова. Це унеможливлює розбудову транспортних розв’язок, багатоповерхових парковок та магістральних хордових сполучень, а також сприяє “рейдерським” спробам захоплення об’єктів під житлову забудову, зокрема Львівської кераміко-скульптурної фабрики. Щодо міського керівництва, Ігор Гавришкевич висловив незгоду з позицією міського голови Львова у 2014 році, назвавши найбільш відважними в політичних рішеннях мерів Богдана Котика та Василя Куйбіду.
