Дослідники Університету Мічигану виявили, що стандартні лабораторні рукавички (нітрилові та латексні) значно спотворюють результати досліджень мікропластику. Частинки з рукавичок забруднюють зразки, імітуючи мікропластик та призводячи до тисячократного завищення показників. Це відкриття зробила аспірантка Медлін Клаф, чиї експерименти несподівано показали аномально високий рівень “мікропластику”, що спонукало до ретельного розслідування джерела забруднення.
Причиною проблеми виявилися стеарати – солі жирних кислот, схожі на мило, які виробники використовують для покриття форм рукавичок, аби готові вироби легко знімалися. Ці частинки залишаються на поверхні рукавичок і переносяться на зразки, з якими контактують вчені. Головна складність полягає в тому, що стеарати хімічно подібні до поліетилену, найпоширенішого виду пластику, що робить їх практично невідрізними від справжнього мікропластику під світловим або сканувальним електронним мікроскопом. Тести показали, що звичайні нітрилові рукавички генерують у середньому 2 000 хибнопозитивних сигналів на квадратний міліметр, а подекуди до 7 000, причому більшість цих частинок мають небезпечний розмір менше 5 мікрометрів.
Це відкриття, опубліковане в журналі RSC Analytical Methods, ставить під сумнів коректність сотень вже опублікованих досліджень, де могли бути переоцінені масштаби мікропластикового забруднення. Важливо зазначити, що це не заперечує існування реальної проблеми мікропластику в навколишньому середовищі, проте вказує на можливе викривлення даних через лабораторні артефакти. Вчені Мічиганського університету вже розробили методику для відрізнення стеаратних частинок від справжнього мікропластику та рекомендують використовувати “чистокімнатні” рукавички, які не мають такого покриття, для майбутніх досліджень. Це дозволить переглянути та скоригувати існуючі набори даних, забезпечуючи значно точніші результати.
